Мабуть, жодне із досягнень науки не викликало минулого століття таких бурхливих дебатів, як клонування. Можливість створювати людські копії фактично розділила світ на дві частини: тих, хто «за», і тих, хто «проти». Причому проти виявилася не тільки більшість релігійних діячів, але й частина наукової спільноти. «День» пропонує думки українських учених стосовно експериментів з клонування.
Клонування — це галузь науки, яку забороняти не можна і не треба, — це призведе тільки до того, що почнуться підпільні дослідження, фінансовані з неблагонадійних джерел. Кожна держава повинна вирішувати цю проблему в рамках жорсткого політико-правового поля. Але кожна держава по-різному готова до вирішення цього питання. Наприклад, у такій корумпованій державі, як наша, схильній до найрізноманітніших зловживань, заборони повинні бути, звичайно, жорсткішими. Хоч у будь-якій країні напрямки, в яких розвиваються дослідження з клонування (особливо людини), повинні бути предметом державної політики, всебічного досліджування та обговорення елітою різних профілів.Проблема клонування — дуже серйозна проблема в біоетиці, що існує вже близько 30 років та істотно відрізняється від традиційної класичної нормативної етики, що вчила моралі, і від теоретичної етики, що пояснює світ. Сучасна біоетика в західному світі спирається на серйозну організаційну основу. Тому я відразу хотіла б зазначити, що проблема клонування — це не стільки проблема, що належить до сфери громадської думки, науки чи ідеології, а до серії серйозних інституційних форм: правове поле, державна діяльність. І етик у даному контексті виступає тільки експертом. Тому я вважаю, що питання клонування повинне вирішуватися на дуже серйозному рівні і професіоналами, а не шляхом опитувань громадської думки.